Наукові природничо-краєзнавчі дослідження життєвого простору сакральної архітектури Перечинщини

0
25

4 червня 2021 року розпочався новий етап досліджень життєвого простору веж та горищ храмів Закарпатської області, а саме кажанів, сов та інших птахів і звірів, які облюбували цю унікальну нішу для свого прихистку.

Було заплановано почати обстеження храмів гірських районів Закарпаття, оскільки більшу частину рівнинних районів нами вже було обстежено минулоріч. Тож оскільки провідні експерти, які беруть участь у дослідженнях, опрацювали вже раніше значну територію Великоберезнянського району (який є переважно гірським), а минулого року вже зачепили і прилеглий до нього Перечинський район, то тепер вирішили цю невелику, зате цікаву для хіроптерологів територію максимально дообстежувати.
До команди дослідників цього разу ввійшли: Андрій-Тарас Башта — кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту екології Карпат Національної академії наук України, Неля Коваль – науковий співробітник Ужанського національного парку та Біланич Михайло – завідувач сектору природи Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького та співробітник Інституту еколого-релігійних студій.

У перший день досліджень були обстежені православні та греко-католицькі храми сіл Тур’ї-Ремети, Туриця, Лумшори, Турички, Лікіцари, Вільшинки.
Наступного дня вдалось обстежити ще 7 храмів у таких селах, як Тур’я-Пасіка, Тур’я-Бистра, Раково, Сімерки та наостанок храм чоловічого греко-католицького монастиря Святого Миколая в селі Малий Березний (Великоберезнянський район).

Мапа обстежуваного регіону Перечинщини

       
 Дослідників особливо цікавили старі храми, адже рукокрилі обжили це місце для свого існування вже не одну сотню років. Ще цікавішими в цьому плані були дерев’яні храми Закарпаття, серед яких, зокрема, дерев’яна церква в селі Лікіцари.
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу DSC0372-1-683x1024.jpg

Фото: дерев’яна церква у с. Лікіцари

Цей храм, що розташований у селі, де всього-на-всього є 15 жителів, усе ще використовується для богослужінь, але вкрай рідко. Найчастіше – раз на місяць, а інколи – лише на престольне свято. У таких цікавих і древніх храмах кажанам зазвичай ніхто не заважає, і вони там прекрасно облаштовуються.

Є також у Перечинському районі й новозбудовані дерев’яні храми, як наприклад, греко-католицький храм Святого Василія Великого в селі Лумшори, освячений у 2013 році помічним єпископом МГКЄ Нілом (Лущаком, ЧМБ). Але, на жаль, не завжди вдається з тих чи інших причин дослідити бажаний храм. Так сталось і цього разу. Але цей храм буде цікавим для дослідників кажанів у майбутньому.

Із усіх кам’яних храмів Перечинщини, які вдалось обстежити, було кілька, яким понад 200 років. Це, наприклад, православні храми сіл Тур’я-Бистра (1811 р.), Тур’я-Пасіка (1810 р.), Вільшинки (1801 р.)

 

Фото: “Драбина в небо” – сходи до горища старовинного православного храму св. Михаїла в с. Тур’я Пасіка

Разом обстежено 14 храмів. З кажанів найбільш поширеним видом у цьому районі були кажан пізній (Eptesicus serotinus) та нічниця велика (Myotis myotis). Також саме тут був знайдений десятий вид кажанів із-поміж тих, які селяться під дахами храмів (від початку обстеження в рамках проєкту Bat4man) – підковик малий (Rhinolophus hipposideros).
Дорогою до досліджуваних храмів науковцям траплялись унікальні місцини, де вони зупинялись для того, щоб зробити фотофіксацію.

Фото:Експерти з хіроптерологічних досліджень Андрій-Тарас Башта
та Неля Коваль. Монокліналь на фоні геологічного утворення – монокліналі по дорозі в с. Лікіцари

Дорогою зустрічалися також цікаві тварини, яких не можна було оминути увагою. Наприклад, не в кожну пору року можна зустріти самця веретільниці (безногої ящірки) в період спарювання цих тварин. В цей час у самців цього виду ящірок з’являються характерні блискучі світло-сині плями на шкірі.

Хочеться зауважити, що сов чи слідів інших хижих птахів на горищах храмів Перечинщини цього року не виявили. Проте на одному з горищ були сліди куниці (в храмі села Вільшинки).

Окрім “жителів” церковних веж та горищ храмів, а також інших живих істот, команда експертів звертала увагу на старовинні калатала, або корби, дотримуючись традиції, яку минулого року започаткував один із дослідників краєзнавства краю – Олег Супруненко з міста Берегова (він супроводжував дослідників минулоріч).

Такі ритуальні предмети замінюють дзвони в певні дні Літургійного року, наприклад у Велику п’ятницю. Їх вдалось дослідити у храмах православної церкви сіл Сімерки, Зарічево, Тур’я-Пасіка, Тур’ї-Ремети та ін.

Отже, як бачимо, наукова зоологічна експедиція може сприяти розвитку інших природничо-краєзнавчих, етнографічно-краєзнавчих і т. д. досліджень. Вона має також і практичні результати для охорони кажанів, бо в її ході експерти розвішували “бет-бокси” для кажанів та попереджувальні таблички, які мають на меті ознайомлювати населення з роллю кажанів у природі та важливістю дбайливого до них ставлення.

Дослідження проходили в рамках проєкту «Підвищення екологічної обізнаності місцевого населення шляхом спільного збереження кажанів в прикордонних районах Угорщини, Словаччини, Румунії та України» (керівник проєкту Бокотей Олександр).

Інформаційна служба Інституту еколого-релігійних студій (ІЕРС)

Стаття підготовлена за фінансової підтримки  Європейського Союзу. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю Інституту еколого-релігійних студій та необовязково відображає погляди Європейського Союзу.

Leave a reply